Професія рятувальника — це не лише щоденні виклики та фізичні навантаження, а й неймовірна психологічна стійкість. Олександр Кравченко, боєць групи рятувальних робіт АРЗ СП у місті Умань, поділився своєю історією про те, чому обрав шлях надзвичайника та з якими випробуваннями йому доводиться стикатися під час повномасштабної війни.

До лав спецпризначенців Олександр потрапив за порадою колеги. Чоловік зізнається, що робота одразу припала йому до душі, адже він чітко бачить її соціальну значущість та сенс. Згодом до основних обов’язків рятувальника додалася спеціалізація верхолаза. Це дозволяє йому працювати на критичних об’єктах інфраструктури на висоті понад 30 метрів, що в умовах воєнних реалій стало вкрай важливим. Олександр згадує, що попри початковий страх висоти, бажання допомагати людям виявилося сильнішим за будь-які перестороги.

Одним із найскладніших періодів у кар’єрі рятувальника став квітень 2023 року, коли ворог здійснив ракетний удар по житловій дев’ятиповерхівці в Умані. Кравченко разом із колегами розбирав завали упродовж двох із половиною діб. Найяскравішим спогадом того часу для нього стало врятоване життя жінки, яку вдалося дістати з-під руїн живою. Проте, попри професіоналізм, Олександр зізнається: найважче бачити страждання дітей. Як батько двох доньок — Єлизавети та Кіри — він щоразу сподівається, що виклики на ДТП не стосуватимуться малечі. «Шкода всіх, але діти — це найбільший удар», — ділиться він.

Олександр переконаний: запорука успіху в ДСНС — це сильна команда, де кожен довіряє партнеру власне життя. Поза службою втіхою для рятувальника є родина. Разом з дружиною Світланою він полюбляє відпочивати у мальовничій «Софіївці», знаходячи там сили для нових звершень. Головним життєвим принципом Кравченка залишається людяність, адже, на його думку, справжній рятувальник має бути не лише сміливим, а й емпатичним до чужого болю.

За інформацією пресслужби ГУ ДСНС України в Черкаській області, історія Олександра є прикладом того, як тисячі українських надзвичайників щодня стоять на варті життя, незважаючи на психологічне навантаження та небезпеку.